Марина БУРМАКА
Голова Комісії з освіти і науки Громадської ради при КМДА,
президент Українського Центру суспільного розвитку, к.політ.н.
Закон «Про захист дітей від інформації, що завдає шкоди їх здоров’ю та розвитку», що вступив у дію у Російській Федерації з 1-го вересня, активізував дискусії на цю тему в Україні. На жаль, у нашій державі турбота про інформаційну безпеку наших дітей поки що є недостатньою.
Протягом півторарічного терміну своєї діяльності Комісія з освіти і науки Громадської ради при КМДА проводила моніторинг громадської думки і настроїв у місті по цьому напрямку.
І на сьогодні ми можемо сказати, що зберігається стійка тенденція до зростання стурбованості мешканців столиці щодо інформаційної безпеки дітей та підлітків, тобто можливості захистити психіку й свідомість маленьких киян від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання свідомістю, дезінформування, спонукання до агресії.
Державними стандартами початкової освіти, які впроваджуються у цьому навчальному році, передбачено набуття ряду надзвичайно важливих для життя компетенцій, які дитина може набути лише у результаті виховання.
Але ж відомо, що нині інформативна функція освіти поступово витісняє виховну.
До того ж, з різних причин, вплив батьків на виховання дітей стає все меншим, і ця роль дедалі більше належить засобам масової інформації.
Саме інформаційний простір, який оточує дітей та підлітків, став основою формування стереотипів їх поведінки. А який інформаційний простір, такою і є поведінка підростаючого покоління. «Діти бачать − діти роблять».
Тому погодьмося: будь яка дискусія про засвоєння знань освітньої програми, повинна включати і мотивацію дітей до навчання. Адже захоплення Інтернетом і телебаченням змінило ціннісні орієнтації, зменшило престижність навчання як такого. У суспільстві змінилися авторитети: замість «Лідерів праці» засоби масової інформації вивели на перше місце так званих «Лідерів дозвілля».
На сьогодні дані соціологічних досліджень свідчать, що майже 60% підлітків прагнуть копіювати поведінку телегероїв у стилі життя і способах вирішення проблем, а 37 % готові вчинити протиправні дії, наслідуючи персонажів екрану.
Тут доцільно навести дані американських науковців, що до моменту досягнення свого повноліття дитина стає свідком біля 10 000 сцен насильства по телебаченню чи в Інтернеті.
Неможливо не повірити цій цифрі, якщо ви хоч раз дивилися іноземні мультфільми, які транслюють наші телеканали.
Тож освітянська спільнота б’є на сполох про разючі зміни: іще якихось 50 років тому головними дисциплінарними проблемами учнів були виступи з місця на уроці, шум і біганина у коридорах, недотримання черги у їдальні. А сьогодні на перші місця вийшли підліткова наркоманія, алкоголізм, вагітність, гвалтування і грабежі.
Нині модний серед школярів термін − «happy slapping»− означає «побиття для розваги». Інтернет повен таких роликів.
Явище стало настільки масштабним, що київські підприємці вже роблять на цьому гроші. Сьогодні на Петрівці вільно продаються диски з реальними вражаючими сюжетами знущання підлітків один над одним, знятими на мобільний телефон.
Протягом ІІ-го кварталу поточного року наша комісія здійснила моніторинг дитячої літератури у книгарнях Києва. І якщо, скажімо, до літератури з підлітковим сексизмом ми були морально готові, то нас просто шокувала величезна кількість книг суїцидального спонукання.
У зв’язку з цим не можна не констатувати певну розгубленість як серед батьків, так і педагогів. Тому що вся історична педагогічна наука не знає способу протистояння садистським фантазіям підлітків − наголошуємо − прямо пов’язаним з масовим впливом на дітей агресивної інформації з телебачення та комп’ютерів.
Проте, варто зазначити, що Комісія з освіти і науки Громадської ради та профільне Головне Управління Київської міської державної адміністрації є абсолютними однодумцями у тому, що для боротьби з негативним впливом засобів масової інформації необхідно об'єднувати зусилля влади та громадськості.
Разом ми започаткували відкриту загальносуспільну дискусію про руйнівні наслідки цілковитого спотворення з боку ЗМІ системи етичних цінностей, правил і норм поведінки.
Ми провели масштабний круглий стіл про «Вплив засобів масової інформації на дітей та підлітків» за участю авторитетних соціологів, психоаналітиків, сексологів, представників об’єднань медіа-ресурсів, кримінальної міліції у справах дітей, відділу захисту прав і свобод неповнолітніх прокуратури м. Києва, а також практичних психологів, соціальних педагогів, освітянської та батьківської громадськості.
На додаток, протягом І-го кварталу цього року подібні тематичні круглі столи були проведені у всіх 10-ти районах Києва, завдяки великій організаційній роботі районних управлінь освіти та адміністрацій загальноосвітніх навчальних закладів.
У школах столиці було проведено для учнів тематично-виховну годину на тему: «Чи може мені зашкодити жорстокість інших людей?».
Започатковано ряд проектів, спрямованих на популяризацію здорового способу життя.
До того ж, Центром науково-освітніх інновацій та моніторингу Головного управління освіти і науки проведено моніторингове дослідження з метою визначення рівня негативного впливу ЗМІ на психіку дітей, у якому були задіяні вчителі та учні 75-ти загальноосвітніх навчальних закладів Києва.
Так, 43% опитаних учнів, дивиться телевізор до 22–23-ї години, а кожен восьмий учень дивиться телевізор до 24-ї години.
Виявляється, третині опитаних учнів подобаються фільми, у яких демонструються сцени насилля та агресії. Причому, після перегляду у них виникає бажання шокувати оточуючих, завдати шкоди комусь чи чомусь.
Інтернет найчастіше учні використовують для спілкування у соціальних мережах. 44% маленьких користувачів знаходяться у потенційній зоні ризику, тобто уже виклали у мережу свої фото, домашню адресу, номер телефону, інформацію про стиль життя сім’ї, марку автомобіля і місце роботи батьків.
А 60% підлітків уже були в ризикованих ситуаціях − ходили на зустріч з віртуальними знайомими. І більшість з них не повідомила про це батькам.
Звичайно ж, наслідки деструктивного впливу сучасного віртуального простору на психіку дітей та підлітків можуть бути мінімізовані шляхом розробки та впровадження системи заходів, спрямованих на інформаційну безпеку особистості.
І якщо використання дітьми та молоддю мобільних телефонів, сайтів та чатів в мережі Інтернет, які пропагують насильство, потребує врегулювання на законодавчому рівні, як і створення Національного телепродукту, що пропагував би здоровий спосіб життя, кращі історичні та духовні традиції української родини, то дуже багато заходів можна проводити в рамках столиці.
По-перше, забезпечити доступне змістовне дозвілля дітей: залучення їх до гурткової роботи, спортивних секцій у вільний від навчання час. Один з варіантів вирішення цього питання − введення у школах по 2-і ставки для викладачів різноманітних розвиваючих гуртків. І ми пропонували це до Стратегії розвитку Києва.
Крім того, незалежно від чисельності учнів, соціальний педагог та практичний психолог повинні працювати на повну ставку.
Доцільними будуть семінарські заняття для педагогів і батьків щодо ризиків для дітей в Інтернеті та шляхів їх уникнення. 77% батьків та 95% учителів висловили згоду на участь у таких заняттях.
Запровадити на комунальному телеканалі дитяче телебачення, яке довело свою ефективність в інших містах України.
Але найважливіше − активно залучити науковців до вирішення даної проблеми. Визначити базові навчальні заклади і провести довготривале дослідження: 1) які механізми медіа-впливу на дитячу психіку; 2) які чинники і як впливають на різні вікові категорії дітей; 3) визначити динаміку цих процесів і дати прогнози − як людина, що з дитинства, як губка, впитує пропогандовану жорстокість, буде позиціонувати себе у суспільстві і будувати дорослі відносини, у тому числі сімейні? Як вона буде відноситися до влади, до законів?
Скласти рейтинг веб-сайтів, телеканалів і телепередач, які найагресивніші щодо впливу на психоментальний розвиток дітей.
І, головне − розробити методики для батьків, вихователів, учителів: 1) як захистити дитину, 2) як можна виправити наслідки негативного впливу у старшому віці, наприклад, у студентів, 3) як максимально задіяти у цьому весь освітній потенціал.
Тобто, це проект на довгострокову перспективу, але він повинен дати повну картину розвитку мегаполісу, прогнозувати поведінки людей у ньому, реакцію на різні процеси.
Нам варто пам’ятати, що формування психіки дітей повинно постійно бути у центрі уваги і влади, і громадськості.
